Чим португальський дитсадок відрізняється від українського: досвід біженки
-
-
>
-
>
-
>
9112
Киянка Ярослава Шумик разом зі своїми дітьми Святославом та Мією живуть у португальському місті Лісабон. Два роки тому вона рятувалась від війни в Україні. Діти швидко адаптувалися у місцевому креш – аналогу українських «ясел», де для українських біженців виокремили місця.
Призвичаїлись в іншомовному середовищі завдяки ставленню професорів (вихователів), які під час спілкування розвивають тактильні емоційні стосунки – цілують, обіймають і відносяться як до членів сім'ї. Для допомоги професорам залучають студентів-волонтерів, які навчаються у Португалії за різними міжнародними програмами.
Спілкування з вихователькою відбувається через електронну пошту, де батьки повідомляють про важливі моменти з життя дітей. Номерів телефонів вихователів не надають, тож лише через емейл можна домовитися про зустріч, на якій мамі розкажуть про те, як дитина почуває себе в садку.
Жодних грошових внесків для батьків у державних португальських садках немає. Процент з фінансового рахунку батьків відраховують лише тоді, коли садок напівприватний. Це відбувається за принципом: хто більше заробляє, той більше платить.
Район.Освіта розповідає про особливості дошкільного виховання дітей в португальських дитячих садках, чим воно відрізняється від українського та які зміни очікують в Україні, де працюють над впровадженням реформи, яка має на меті розкрити індивідуальний потенціал дитини.
Від креш до школи: як відбувалася адаптація
У Португалії Святослав та Мія побували у двох навчальних дошкільних закладах. Спочатку потрапили у креш – аналог українських «ясел», де діти можуть перебувати до трьох років. Опісля дітей віддають у pre-school – аналог середньої та старшої групи в Україні. Ці заклади бувають двох типів – державні та напівдержавні-напівплатні.
«Мені дуже пощастило, бо по приїзді до Португалії мені допомогли влаштувати дітей до садка представники Федерації футболу Португалії, які й запропонували мені роботу. Вихователі у креш – головний мій успіх в адаптації дітей. Уже приблизно через місяць винятково україномовні малюки почали розуміти португальську мову, а вже через два – потрохи говорити», – каже Ярослава.
Діти потрапили в португальський садок у квітні. А вже у серпні старший син вільно розмовляв португальською. Ярославі пощастило і з тим, що у креш були місця для біженців, які виокремили саме для допомоги українцям. Але загалом потрапити в такі заклади у Португалії дуже проблематично, адже потрібно пройти дуже складну процедуру.
«Виховательку у садку називають професОра. У креш, де діти перебували на початку, вона розмовляла англійською, що є рідкістю для португальців. Одразу мене запитала, чи діти бачили щось погане з війни. Я відповіла, що зробила так, аби вони нічого не бачили. Ми виїхали за кордон, аби вони не зрозуміли, що відбувається», – розповідає Ярослава.
Після того, як старшому сину Ярослави виповнилося три роки, його потрібно було оформити у школу. А це зовсім інший заклад. Адже система дошкільного виховання дітей у Португалії розділена. Наступні перехідні групи, залежно від віку, знаходяться у різних закладах.
«Історія із переходом була вже більш стресовою. Я не знала їхньої системи освіти взагалі. Думала, що діти будуть разом в садку. Але після трьох років Святик уже не зміг би вчитися в креш. А для того, щоб його оформити в pre-school, треба подати заявку на сайті для батьків із певним дедлайном. Який, як виявилося, я вже пропустила», – пригадує Ярослава.
Втім, навіть щоби зайти на батьківський сайт потрібна реєстрація, яка вимагає надання низки документів із місцевої податкової. Українка довго з цим боролася.
«На сайті податкової, коли ти створюєш запит для підтвердження документів, то чекаєш дев’ять днів, коли прийде папірець на пошту із кодом, який потрібно ввести… знову на сайті! Тут ні про Дію, ні про оперативні онлайн-реєстрації ніхто не чув. На основі відомостей із податкової визначають рівень фінзабезпечення. Згідно із його градацією, наприклад, першим ступенем, що прирівнюється до малозабезпечених сімей, можна не платити за обіди в державній школі. Вже від другого рівня обіди платні», – розповідає жінка.
Попри пропуск дедлайну на подачу шкільної заявки, отримати доступ до батьківського сайту Ярославі було необхідно, інакше діти опинилися б поза освітньою системою. Втім, що робити далі? Як виявилося, якщо батьки не встигли зареєструвати дитину вчасно, це можуть зробити працівники місцевого відділу освіти.
На тому ж сайті, але з іншим доступом. Про це все Ярослава, звісно, не знала і на допомогу знову прийшли представники федерації. Вони порадили піти на зустріч у відділ освіти, і там маленького українця таки зареєстрували, і першого липня він вже був зарахований до нової школи.
Чим відрізняється португальський дитячий садок від українського
Ярослава пригадує, що її син мав поганий досвід відвідування українського садка в Києві. Це був крик з боку вихователів і важка адаптація.
«У португальській креш, де були діти, працювали люди високого професійного рівня із разюче відмінним ставленням до виховного процесу. Дітей часто обіймають, якщо дитина плаче, її можуть взяти на руки, поцілувати в маківку, можуть проспівати пісеньку, так заспокоюють найменших. Я не бачила жодної агресії чи підвищеного тону», – каже українка.
У дошкільній мережі дитячих садків Португалії є три вікові групи: від 4 місяців до 1 року, від 1 до 2 років, від 2 до 3 років. Важливий елемент спілкування з дітьми – надзвичайно розвинуті тактильні емоційні стосунки малих дітей з професорами. Разом з тим діти швидко опановують правила. Наприклад, поцілували, але перед сном усі йдемо в туалет. Діти дуже швидко до цього звикли й навіть почали більше обіймати Ярославу, бо перебирали на себе цю манеру поведінки.
«Група у креш налічувала близько 20 дітей. За ними всіма доглядала одна професора й асистентка. Цікаво, що часто доглядати дітей допомагали волонтери. Це студенти, які навчаються у Португалії за різними програмами. У цьому креш були студенти-міжнародники. Діти там познайомились із дівчиною з Ліхтенштейну, яку я навіть наймала нянею до себе додому. Професорам вдалося створити атмосферу, яка сприяє вивченню мови, де вони були просто дітьми», – ділиться Ярослава.
Залучення волонтерів – це спроба знайти допомогу професорам, бо вона звісно потрібна. Вихователі втомлюються, але їхній професійний рівень не дозволяє зриватися на дітях. У креш не було жодних інтеграційних груп для іноземців. В перший рік з дітьми Ярослави садок відвідували дівчинка з Франції та хлопчик з Молдови.
«Якщо дитина вдарилась, впала, її хтось вкусив, вдарив, чи були «дитячі розбірки», професора завжди про це розказувала, коли я забирала дитину. Це обов’язково. Ти не будеш вдома дивуватися і випитувати дитину, якщо щось не так. Для мене тепер це стандарт, я іншого сприймати не хочу, бо вважаю, що це правильно», – каже українка.
За час навчання дітей в португальській креш Ярославу жодного разу не просили вивчити з дітьми віршика чи пісеньку. Усе це діти робили винятково в садку. Святослав і Мія почали «приносити» із креш пісні португальською, і це було незвично для їхньої українській мами. Але свідчило про позитивну адаптацію в новому для них світі.
Як діти проводять час у креш
«Чіткого графіка занять батькам не надсилали, ми знали тільки порядок денний: коли й що їдять, коли сплять, коли гуляють. Ми отримували фото або короткі відео в батьківському чаті, але коли було щось цікаве. Не щодня», – розповідає Ярослава.
Діти займалися творчістю – було дуже багато виробів, але як мама, Ярослава у цьому участі не брала. Усю красу, зроблену дитячими ручками, батькам віддали тільки в кінці року. Українку приємно здивувало, що в креш вироби та малюнки були вклеєні у спеціальний зошит за ініціативи професори. Для кожного учня за весь рік. Щоби все залишилося на памʼять.
Дітей старалися розвивати музично. На волонтерських засадах запрошували студента-віолончеліста. Він грав класичну музику на віолончелі, а діти з усіх груп разом слухали його з відкритими ротами, їм було цікаво. Ярослава каже, що це дуже круто.
Через деякий час з’явилася вчителька, яка викладала уроки музики. Молода дівчина Лаура.
«Вона вмикала музику, і давала дітям в руки різні предмети, якими малюки махали або стукали в такт. Палички, хусточки. Урок музики перетворився на виставу із залученням всіх. За клас музики я платила 10 євро на місяць. Урок тривав приблизно 45 хвилин щотижня. Молодша Мія чи не щодня запитувала, чи сьогодні прийде Лаура, і коли буде музика?!», – пригадує українка.
Велику роль у португальських садках дають соціальним проєктам. Цікаво, коли в креш був день піжами, навіть вчителі приходять в піжамах. У цей день діти виготовляли коробочку, в яку потрібно покласти донати для підтримки дітей в сиротинцях.
«Дітям розповідають, що не усі малята можуть мати подарунки, маму і тата, і якщо ти хочеш допомогти, то гроші у коробочці передають у дитячі будинки. Моя дочка Мія несла цю коробку з гордістю, як найціннішу річ. Я вважаю, що це дуже круто, коли в дітей розвивається це з молодшого віку», – розповідає Ярослава.
Розпорядок дня та особливості харчування
Дітей в креш можна привезти з 8:00 ранку до 9:30, а забрати до 19:00. У державній школі вони знаходяться до 15:30. А далі, до вечора, працює група продовженого дня, яку оплачують окремо. Ці витрати залежать від фінансового рівня, який визначає податкова. У Ярослави він найнижчий, і, разом зі статусом тимчасового захисту, дає змогу дітям знаходитися у школі в позашкільний час безкоштовно.
Харчування дітей у португальських садках дуже відрізняється від українських. Вранці дітям дають легкий перекус, а після обіду можуть бути дуже довгі перерви між прийомами їжі.
«Коли вранці приходять в креш, то мають маленький перекус, але це не сніданок. Це молоко, або шоколадне молоко. Обід з 11:30 до 12:30. Усі їдять в одній великій залі. Наступний прийом їжі о 15:00, це може бути фруктове пюре, хліб, якийсь порізаний фрукт. І вечеря о 17:30, яку дають батьки із собою. Старші діти з чотирьох років, до речі, вже не мають денного сну. На групу продовженого дня я завжди даю дітям з собою повноцінну страву, щоб розігріти, бо діти, звісно, голодні. У нас вдома харчування за якістю та за кількістю прийомів їжі дуже відрізняється», – зазначає українка.
І додає, що меню у школі просте, часто готують супи-пюре. Це дуже зручно, бо діти не виловлюють те, що не їдять, наприклад моркву, чи цибулю.
У креш вся територія закрита, але дитину можна завести всередину. У школі батьки залишають дитину біля паркану на вході, а звідти забирає вчителька і веде в клас. Батьки мають змогу один раз на тиждень у визначений день зайти в приміщення класу разом із дитиною за 30 хвилин до початку занять. Інших опцій зрозуміти умови перебування всередині просто немає.
Як працівники садочків спілкуються з батьками
Під час навчання дітей Ярослави у креш вона мала номер телефону головної професори. І це скоріш за все, був виняток, бо батькам їх не надають. Усе спілкування відбувається в групі, яку створили у воцапі, там і повідомляли всю інформацію про дітей. У державних школах спілкуються тільки через емейл.
«У державній школі все набагато суворіше. Вчителів немає в чатах. Є лише батьківські чати. Спілкування з вчителем можливе винятково по емейлу. Таким чином я повідомляю, що хтось із дітей захворів, когось раніше забрати, або що запізнимося. Якщо не повідомиш, то скасують обід. По емейлу ти можеш призначити особисту зустріч із професорою в певний день, який є днем зустрічей для кожного вчителя в кінці робочого дня о 15:30», – розповідає Ярослава.
Батьківські збори відбуваються лише на початку року. Там розповідають план роботи, нюанси, напрямки розвитку. Обговорюють навіть день народження дітей. Відтак Ярослава змогла принести торт на день народження сина лише з 14:45 до 15:00.
«Я була вражена навчальним підходом. Дітей не розвивають вузькими категоріями – навчання, писання, чи щось прикладне, а прокачують філософсько-дискусійні навички», – розповідає українка.
Це працює так: у групі є спеціальна коробка для запитань. Діти впродовж дня ставлять купу питань, і професора або асистент їх записують і кладуть у цю коробку. Коли їх назбирується багато, то визначають час для дискусії й відповідають на ці питання.
«Одне з питань було звідки з’явилися люди. І професора намалювала це питання і варіанти відповідей, які дають діти (діти 5-6 років). Працює дитяча уява. Наступна стадія дискусії: а ви впевнені у своїх аргументах? І діти дають відповіді, аби переконатися. Дітям це цікаво, з дітьми говорять, їх вчать висловлювати думку», – зазначає Ярослава.
Але моментами закритість та відсутність інформації про те, що роблять діти упродовж дня, не подобаються Ярославі. Фото зі школи вже ніхто не відправляє. І поспілкуватися з професорою можна лише під час особистої зустрічі.
«Той один раз на тиждень, коли можна відвідати залу, де навчаються діти, допомагає зрозуміти, що відбувається всередині. Там усі стіни завішені малюнками. Допитатися в дітей в деталях, що вони роблять щодня важко, бо вони не розповідають або забувають», – каже українка.
У державних школах є асоціації батьків. На зразок батьківських комітетів в Україні. У випадку членства потрібно платити одноразові внески по 5 євро за одну дитину.
«Я долучилася до цієї асоціації, аби більше зрозуміти систему. Був випадок, коли у школі зламався телефон. Неможливо було подзвонити. Тоді втрутилася ось ця асоціація. І на зборах розповіли, що представниця дзвонила у відділ освіти й добилася того, що цей телефон полагодили», – розповідає Ярослава.
І хоча португальська система дошкільної освіти має чимало новизни в порівнянні з українською, все ж багато чого відбувається довго, затягнуто. Представники асоціації мають повноваження запитати, чому так. Це діє як своєрідний метод батьківського контролю. Через асоціацію також поширюють інформацію для батьків.
Про фінансові внески батьків та маркування кожного олівця
Жодних грошових внесків для батьків у державних португальських садках немає. Процент з фінансового рахунку батьків відраховують лише тоді, коли садок напівприватний. Це відбувається за принципом: хто більше заробляє, той більше платить
«У державних школах вчитель присилає список матеріалів, якими діти користуватимуться упродовж року. Це кольоровий папір, олівці, фломастери. Список доволі великий. Одна пачка фломастерів коштує десь 12 євро, а вони потрібні різного розміру та товщини. На двох дітей дуже затратно, тому купила усе з цього списку не одразу»,– каже Ярослава.
Цікаво, що всі матеріали, якими користуються діти, обов'язково маркуються. Кожен фломастер, олівець мають бути марковані прізвищем дітей. Можна замовити спеціальні наклейки з іменем дитини, так легше усе позначити. В кінці року усі матеріали, що залишаються, віддають батькам.
Ярослава зауважує, що за її спостереженнями, на адаптацію дітей в іншій країні дуже впливає вік. До 5 років їм вдається легше опанувати мову, тому що сприймають світ через гру. Вони бавляться, радіють і повторюють слова, які чують навколо. Набагато важче старшим дітям, для них це величезний стрес та навантаження.
«Для мам, звісно, адаптація «шокова». Потрібно дізнаватися та долати усі освітні тонкощі самій, але добробут наших дітей цього вартує», – підсумовує Ярослава.
Які зміни в дошкільній освіті планують запровадити в Україні
Освітній комітет Верховної Ради України наразі активно працює над тим, аби забезпечити кожній дитині можливість здобувати якісну сучасну дошкільну освіту з урахуванням її індивідуальних особливостей, потреб, інтересів і здібностей.
Народні обранці завершили роботу та внесення пропозицій, які були пов’язані з підготовкою до другого читання Законопроєкту № 8030 «Про дошкільну освіту». Його готові подати на розгляд парламенту найближчим часом.
За словами голови підкомітету з питань раннього розвитку та дошкільної освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Володимира Воронова, у законопроєкті йдеться про створення механізму для освітнього розвитку дитини від народження, який буде впроваджуватись у дитячих садках, зокрема сімейних, яслах для дітей від трьох місяців до трьох років, а також передбачені мобільні дитячі садки для дітей з віддалених населених пунктів.
«Ми врахували найкращий вітчизняний і світовий досвід, а також євроінтеграційні процеси. Головна ідея – кожна дитина повинна мати можливість здобувати якісну сучасну дошкільну освіту з урахуванням її індивідуальних особливостей, потреб, інтересів та здібностей», – пояснив Володимир Воронов.
У разі ухвалення закону однією з інновацій є створення Центрів підтримки батьків. Крім того, для батьків у кожній громаді планують створити спеціальні центри підтримки. Там дорослі зможуть:
- отримати педагогічну й психологічну допомогу;
- пройти спеціалізовані курси та семінари;
- обмінятися досвідом з іншими батьками.
За словами Володимира Воронова, реформа також стосуватиметься педагогів закладів дошкільної освіти, зокрема, формування гідного ставлення до них. Так, у разі ухвалення законопроєкту, вихователі отримають:
- скорочення робочого часу;
- 56 днів обов’язкової щорічної оплачуваної відпустки;
- помірне педагогічне навантаження;
- можливість підвищень посадових окладів за кошти громади.
Про необхідність впровадження реформи дошкільної освіти, для чого Україні потрібна велика реформа дошкільної освіти та яким чином вона допоможе забезпечити майбутній економічний розвиток країни видали книгу «Україна з пелюшок», автором якої є Володимир Воронов. У цій книзі автор подає новий погляд на розвиток людського капіталу та вважає, що дорожче за всі багатства світу є дитина.
