«Допомога таким, як я, життєво необхідна»: Евелін виїхала з окупації, щоб вступити в український виш

Українські правозахисники вимагають від влади чіткої програми з залучення, інтеграції та адаптації молоді з тимчасово окупованих територій, яка хоче продовжувати навчання в Україні.

Бьянкпін Акассі Жан-Евелін 2022 року було 16. Коли в Донецьк прийшов «русскій мір», вона тільки почала опановувати початкову школу. Її шкільні роки минули в оточенні агресивної російської культури. І все ж, їй вдавалось з-за муру, яким з Москви оточили окуповані території, вихоплювати крихти українського. 

«Я слухала «Время и стекло», Потапа. Знала про Скрябіна і «Океан Ельзи». Коли я ходила в бібліотеку, мені не видавали Франка або Шевченка. Ці книжки стояли на полицях, але їх не видавали. Попри те, що я була фанаткою «великорусского», я була чужа для цієї культури. Напевне, через соцмережі, через інтернет я відчула спорідненість з українською культурою. Можливо, це спрацював комплекс отриманих травм, а може щось інше. Я не знаю точної відповіді «чому», але я твердо вирішила переїжджати до вільної України», – розповідає дівчина.

Я розмовляю з Евелін, так вона просить її називати, телефоном – у неї веселий голос, відчувається, що ця дівчина впевнена в собі. Хоча зізнається, що так було не завжди. 

«Я з дитинства була орієнтовною на Захід. Чомусь думала, що переїду в Канаду і там буду щаслива. В районі, в якому я мешкала у Донецьку, у мене були старші друзі, хлопці, але їх почали масово мобілізовувати у 2014 році. Тепер багатьох немає в живих. Я не знаю, як вам передати відчуття життя в окупації. Коли ти прокидаєшся і бачиш триколор за вікном, хочеш тікати куди завгодно, аби лише не бачити його», – каже Евелін.

Евелін

Таких молодих людей, як Евелін, дуже багато. Експертка Центру прав людини ZMINA Марія Красненко розповідає, що у такої молоді є бажання переїхати в Україну.

«Запит на вищу освіту в Україні серед дітей з окупованих територій існує. Зокрема, данні по здобуттю загальної й середньої освіти, відповідно до статистики – приблизна кількість дітей, яка продовжує здобувати середню освіту в українській системі й перебуває на окупованих територіях, це 44 тисячі. Ця цифра може бути трішки більшою, трішки меншою, з огляду на безпекові фактори, з огляду на стабільність можливості підключення тощо. Однак, запит є, і, відповідно, ці діти не просто так перебувають у системі загальної й середньої освіти», – пояснює Марія Красненко.

Читайте також: «Як жити і працювати без документів?»: чому громадянам з окупованих територій важко отримати український паспорт

Але спершу таким хлопцям і дівчатам потрібно полегшити виїзд з окупованих територій і приїзд в Україну. Евелін долала свій шлях 10 днів. Для мешканців окупованих територій Херсонщини – ця дорога буде вдвічі довшою, і вдвічі небезпечнішою. 

Групи волонтерів, які допомагають українцям виїжджати з країни-агресора, діють нелегально. Супроводжуючі постійно змінюються, поводяться секретно, просять видаляти свої контакти й нікому не розповідати про плани. Російські правоохоронні органи й спецслужби полюють на волонтерів, які допомагають з виїздом. 

«Моя подорож… Це було пеклом. Я їхала, коли підірвали Каховську ГЕС. Я бачила дівчину, яка залишилась без документів, їх просто змило водою. І вона теж намагалась виїхати. Ми їхали через Росію, Білорусь, Польщу. На той момент я була ще неповнолітньою, довелось робити нові документи. І я абсолютно не знала, що на мене чекає. У двох валізах було усе моє життя. Повністю змушена довіряти волонтерам, яких досі ніколи не бачила. І треба було запам’ятати – слово «війна» не існує, слово «волонтер» теж. Імена волонтерів не можна запам’ятовувати, їхні контакти видаляти з телефонів, постійно міняти сімки», – розповідає Евелін.

Дівчину довго не хотіли випускати на кордоні з Білорусі в бік Польщі. Їй просто пощастило, що білоруські прикордонники святкували якийсь привід, і в одну мить вирішили випустити усіх, хто чекав на їхнє рішення. Далі вже були труднощі на українському кордоні, бо вже українські силовики їй не довіряли.

«Якщо можна спростити цей шлях підліткам, то це було б великою радістю. Я приїхала в серпні, а паспорт отримала в січні. Пів року я жила без паспорта – не могла орендувати житло, не могла навіть отримати студентський квиток. Жодної допомоги від держави не отримала. Ця допомога таким, як я, життєво необхідна. Нам треба зберегти тих студентів, які сюди вже приїхали. У нас дуже мало студентів з окупованих територій. А могло б бути більше», – ділиться Евелін.

Експертка Марія Красненко погоджується, що підтримки з боку держави такій молоді має бути більше. 

«Дитина має мати чітку гарантію фінансової підтримки. І хоча певний базис, на який може розраховувати дитина, він є. Але це не виключає труднощів, які часто створені нерозумінням на місцях, невиділенням освітнім закладом бюджетних місць або невчасним поданням данних. Діти виїздять переважно в літній період і у зв’язку з логістичними обставинами – вони їдуть через Росію, Білорусь або треті країни, вони виїздять у літньому одязі й часто в них немає навіть зимового одягу з собою, оскільки провезти його неможливо. Таким дітям потрібна базова підтримка в коштах, які можуть бути спрямовані на купівлю одягу, можливо купівлю техніки, яка необхідна для навчання», – каже експертка.

Історія Евелін завершується добре. Вона приїхала до Києва і відразу ж вступила в університет.  

«Мій стрімкий вступ – то була неочікувана приємність. Однак, таких, як я, дітей могло б бути більше. Ми, українці, програємо в цьому Росії, бо там молоді з окупованих територій відразу обіцяють бюджетні місця в будь-якому університеті й місце в гуртожитку. Звісно, ці діти обирають Росію. Я не звинувачую людей, які обирають Росію, та я розумію їх. Бо на кордоні Україна може розвернути тебе, бо ти, мовляв, «колаборант», – вважає студентка. 

Марія Красненко зі ZMINA зазначає, що таким юнакам і юнкам, як Евелін, потрібні інтеграційні курси. Подібні вже існували у 2021 році. Однак їх не подовжили. Тепер же потреба в них стала ще більш нагальною. Неурядові організації та в офісі омбудсмена наголошують на необхідності нової програми інтеграції дітей з окупованих територій. 

«Адаптація чи інтеграція дітей має охоплювати вивчення мови, покращення мовленнєвих навичок, вивчення історії України для тих, хто відчуває нестачу в цьому через брак можливостей, а не свого бажання. Таким юнакам і дівчатам потрібна на перший період певна підтримка для впорядкування знань, розуміння того, як працює українська система сервісів, наприклад поштових, адміністративних послуг, зокрема тих, які можна отримати в цифровому форматі тощо. Ще один аспект – це психологічна підтримка. В українців, які перебували в окупації, різний досвід, зокрема може бути й травматичний. Також молоді, яка відривається від батьківського дому, потрібно вчитися вибудовувати соціальні зв’язки в новому середовищі, і тут теж мають допомагати психологи, соціальні працівники тощо. Все це має відповідати потребам молоді», – розповідає Марія Красненко.