Журналісти та редактори Національної мережі «Район.in.ua» пригадують своє навчання
-
-
>
-
>
-
>
3071
У першу неділю жовтня в Україні відзначають День працівників освіти.
У незалежній Україні день освітянина офіційно почали відзначати в 1994 році після того, як 11 вересня було видано Указ Президента України «Про День працівників освіти».
Редакція «Район.Освіта» зібрала напередодні освітянського свята спогади наших журналістів та журналісток про часи їхнього навчання.
Нумо, згадувати.
Анастасія Борщ, керівниця відділу маркетингу пригадує.
«У Волинському національному університеті імені Лесі Українки ми навчались спочатку верстати журнали, а потім і наповнювати змістом. Так народився мій журнал «Луцькі Лицарі», – ділиться Анастасія.
Галина Васенок, випускова редакторка «Спорту на Районі», кореспондентка, яка не вміла робити літачків, проте вміє монтувати відео, які добряче «залітають» аудиторії.
«Я ніколи не вміла робити паперові літачки. Але під час навчання вміла добре читати лекції одногрупникам із викладацьких матеріалів, про що вони мене часто просили. Одного разу була саме така лекція з моїм декламуванням без викладача, ми все написали і занудьгували. Я попросила зробити для мене літачок одного з хлопців. Але відгукнулися всі і кожен зробив по кілька паперових літачків, які ми весело «пуляли» по кабінету. Коли повернулась викладачка, все було завалено різнокаліберними літаками різних моделей і конфігурацій. Прибирати довелося мені, назбирала два мішки сміття», – пригадує Галина.
Наталія Марчук, редакторка «Район.Ківерці» точно вміє публічно виступати завдяки студентським активностям.
«Навчалася у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті української філології. Серед заходів мені дуже подобався «Поет на площі», який організовували студенти Луцького національного технічного університету. У центрі Луцька, на площі, всі зацікавлені читали власні вірші і прозу в рупор. Це була крута практика публічних виступів. Відвідувала цей захід регулярно, ще й друзів запрошувала і підбивала виступити», – каже Наталія.
Максим Каракоз, редактор стрічки новин вміє зловити політиків на «гарячих обіцянках». Бо...
«Любив вивчати історію економічних вчень і ходити на зустрічі з політиками, які приїздили до університету», – згадує Максим.
Ірина Остапчук, редакторка «Район.Культура» трепетно пригадує свої роки навчання.
«Я навчалась у двох школах та двох університетах. До 9 класу ходила до 25 школи у Луцьку. Під час мого навчання, а це початок 2000-х, 40-ий район Луцька, цю школу я сміливо можу назвати більше школою життя. Саме тут я навчилася відстоювати свою думку, стала сміливою, може, й навіть жорстокою. У 9 клас я вступила до Маяківського лінгвістичного ліцею. Це найкращі роки мого шкільного життя та й юності загалом. Там я знайшла таких друзів, які стали для мене сім'єю. У гімні школи є слова: «Школо моя Маяківська, ти, наче батьківська хата...», – це справді так. Минуло 15 років після завершення, я досі можу приїхати у ті стіни і пообійматися з вчителями. Навіть не можу виділити гірших чи кращих. Вони усі вклали в мене частинку себе, за що я їм дуже вдячна. Універ не такий цікавий. А це був факультет міжнародних відносин Волинського національного університету. Єдине, горджуся, що вступила на державне. Оскільки я зараз зовсім у іншій сфері, міжнародна економіка не виявилась справою усього мого життя. Хоча, звісно, дала знання для життя. І знову ж таки – друзі. Університет подарував мені двох найкращих друзів, які стали хресними моїх дітей», – говорить Ірина.
Олексій Косенко, редактор стрічки новин на «Район.Скадовськ», журналіст «Район.Херсон», «Район.Луцьк» любив у школі географію, тому добре знає цікаві місця Луцька.
«Найбільше в школі любив географію, біологію. Найменше – математику. Радів, коли хворів, бо тоді не треба було йти в школу. Хоча, через декілька днів сумував, і знову хотів йти в школу, бо там друзі. Студентські роки – дуже яскраві та насичені, встигали все, і гуляти, і здавати іспити, ну й іноді прогулювати якісь нецікаві лекції та семінари», – ділиться Олексій.
Катерина Ношкалюк, журналістка «Район.Культура», «Район.Рівне» кайфувала, навчаючись в університеті.
«Коли я навчалася у школі, то нам завжди казали, що ми виростемо й захочемо повернутися. Але я хоч і маю теплі спогади про шкільні часи, насправді хотіла б повернутися в університет. Я прокайфувала всі чотири роки свого навчання, бо обрала спеціальність до душі (видавнича справа – любов на все життя), тож мені подобалося вивчати усі предмети, крім непрофільних (філософія взагалі не заходила). Мої викладачі – це люди, з яких я брала приклад, з якими досі підтримую контакт і можу в будь-який момент попросити поради. І хоч зошити у вікна не викидали, іноді вимоги були дуже суворі й доводилось приходити на «прощу», тобто неофіційну перездачу (назва виправдана, бо це дійство проходило в аудиторіях теологів). Завдання там були доволі креативні, як-от назвати вихідні дані шоколадки. А ще університетські роки – це пісні під вино допізна у гуртожитку, таргани (ніколи не забуду Степана з мікрохвильовки) і черга в душ, «халява прийди», багато подорожей, фестивалів, вечірок, стажувань, курсів, семінарів і цінних знайомств», – каже Катерина.
Ірина Воротна, головна редакторка мережі із вдячністю пригадує своїх учителів та викладачів.
«Мені пощастило у житті з вчителями. І з вчителями у школах, і з викладачами в університеті. Багато із них – це ті люди, які мали вплив на формування мене як особистості. Маю гарні й теплі спогади про моїх вчительок та вчителів: Сосновську Ольгу Володимирівну, Яручик Тетяну Василівну, Мединську Аллу Віталіївну, Громика Юрія Васильовича. У школі любила українську мову та літературу».
Роман Мелимука, журналіст «Еко.Район» та «Спорт на Районі» жалкує, що не слухався порад учительки іноземної мови.
«Із шкільного життя найчастіше згадую класну керівницю Душак (тоді ще Хомич) Тетяну Володимирівну, вчительку іноземної мови. Якось сказав, що іноземна мова мені не потрібна, бо їхати за кордон я не планую. Як же я тоді помилявся. Зараз ці знання б дуже сильно знадобилися», – говорить Роман.
Ольга Дорошенко, СММ-ниця-рекламістка каже, що досі товаришує зі своїми учителями.
«Яскравий спогад із другого класу: перший урок – математика. Я її ніби і любила, і старанною ученицею була, а тут виявилося, що ніхто не зробив домашнє. Ну і я ж, мабуть. Учителька була дуже нами незадоволена, провела урок і сказала, що наступний – знову математика. І так цілий день. Ну, щоб добре запам'ятали. Не знаю, як хто, але я після цього математику не розлюбила. І вчительку не розлюбила. Ми досі спілкуємося, більше сорока років уже», – ділиться Ольга.
Тетяна Палаєвська, редакторка «Район.Закордон» та «Безпечний Район» мальовниче описує свою колгоспну практику.
«Навчання в педколеджі запам’яталося на роки. Нині у фаховому коледжі ім.А.Ю.Кримського навчається моя менша донька. Це були незабутні і безтурботні роки. Документи здавала ще у фоє стояло погруддя Леніна, а на перше вересня вже красувався Шевченко та вишивані рушники. Стипендію отримувала купонами, справно тратила її на польську косметику та колготки, яких було валом на базарі. Шалені 90-ті (посміхається – редакційне). А практика в колгоспі – це взагалі топчик! Так тоді називалась непосильна допомога судентів під час збору бульби в колгоспі (знову посміхається – редакційне). Вечорами ходили на сільські дискотеки до клубу, до ранку співали пісні під гітару, а вранці ледь сунули ноги на ту «практику». Педколедж – це спомини, які гріють душу завжди. Улюблена викладачка – Алла Миколаївна Палій. Вона була нашою кураторкою, мамою «аків». Щороку вона першою телефонує на мої іменини з вітаннями. Сьогодні я хочу привітати її з Днем учителя. Всіх благ і здоров'я міцного!», – говорить Тетяна.
Тарас Бузак, редактор стрічки новин «Район.Берислав» пригадує, як напередодні нового навчального року переїхав із батьками в іншу кліматичну зону.
«Мій перший похід у школу відбувся на Камчатці. Тоді мої батьки там працювали. Все літо напередодні 1 вересня я провів на Херсонщини. І от після сонячного, кавуново-медового українського серпня я опинився на далекій півночі. Перше вересня я в куртці, зимових чоботях, шапці (модному тоді «півнику») пішов до школи. Калюжі примерзли і вкрилися кригою. Я йду і ковзаю по них. Це було неперевершене дитяче враження. Потім вже в класі, ми перезулися в босоніжки і пішли на урочисту лінійку. Мої шкільні роки були насичені подіями, але ось таке перше вересня чомусь запам’яталося на все життя!», – поділився Тарас.
Навчання супроводжує нас упродовж всього життя, адже колектив редакції постійно «гризе граніт науки» й тепер, відвідуючи семінари, тренінги, організовуючи власні редакційні Школи.
Усі наші вчителі, викладачі, лектори та лекторки добряче навчили нас добувати інформацію та поповнювати свої знання, бо ж «знання ті за плечима не носити».
Вітаємо освітян із їхнім професійним святом та зичимо наснаги й успіхів у роботі!
