Фермерські канікули для міських дітей: як у сільській школі створили новий освітній простір
-
-
>
-
>
-
>
2815
Щодня вона зранку заводить автівку та їде вимощеною старою бруківкою дорогою до сільської школи. Вчора на її стінах вона малювала сонечка й квіти, сьогодні розфарбує різними кольорами віконні рами, а на завтра домовилася тюкувати сіно, яке сохне на шкільному стадіоні. Пізніше із нього разом зі своєю групою підтримки: колегами, друзями, рідними – вони зроблять запашні ліжка, на яких незабаром спатимуть гості її освітнього простору. Усі ці процеси жінка фіксує у сторізах свого інстаграму.
Як дитячі спогади про канікули в селі стали ідеєю для проєкту
Жителька села Почапки на Рівненщині Ольга Клочко створила у місцевій школі освітній простір, в якому діти із міста пізнають тонкощі життя в селі та отримують корисні у побуті навички.
Назвала свій проєкт «Back to ViLlaGe». Назва символізує повернення до дитячих спогадів про літні канікули, проведені у бабусі в селі.
«Я народилася у містечку Корець. Думала, що як виросту, житиму у місті, але вийшла заміж за фермера і з міста переїхала до села», – посміхаючись розпочинає розповідь пані Оля.
Жінка за фахом психологиня, приватно консультує батьків щодо взаємодії з дітьми, працює у сільській школі.
«Коли я лише переїхала у село, то думала, що мій диплом лежатиме на полиці. Ставка шкільного психолога невелика. Я не розуміла, чим можу тут зайнятися, як мені розвиватися».
Але виявилося, що всі ідеї лежать на поверхні.
Під час консультацій з батьками, говорили про те, що на канікулах нічим зайняти дітей, надто, коли батьки весь час працюють. Діти тоді проводять час у гаджетах, не бувають на свіжому повітрі, менше спілкуються з однолітками. У багатьох немає родичів у селі, щоб відправити туди дітей.
Сучасні діти все більше часу проводять у гаджетах
Видання Delo.ua опублікувало дослідження із посиланям на «The Telegraph», у якому йдеться про те, що понад 70% сучасних дітей проводять на вулиці менше 1 години на день.
Для порівняння, за рекомендацією ООН, стільки часу мінімально має тривати прогулянка для ув’язнених у Європі.
Фахівці освітнього проєкту #stop_sexтинг стверджують, що понад 18% сучасних дітей взагалі не бувають регулярно на вулиці та весь вільний час проводять за гаджетами. Розробили перелік різноманітних рекомендацій, враховуючи думки психологів, лікарів, педагогів, як батькам контролювати час, який проводять діти в онлайні та заохочувати їх бувати на природі, більше рухатися.
Адже години, проведені за монітором, можуть впливати на психоемоційний стан дітей, їхнє фізичне здоров’я, комунікативні здібності.
Тому, продумуючи програму свого проєкту, засновниця приділяє увагу розвитку комунікативного потенціалу учасників, вчить їх взаємодіяти одне з одним, вирішувати побутові задачі, не шукаючи відповіді в гуглі, або ж не телефонуючи одразу батькам.
А як же створювався освітній простір у сільській школі
«Коли думала над ідеєю, то першочергово було важливо зрозуміти, яку цінність хочу донести людям, які ресурси уже маю. Перше, що спало на думку, – бажання показати дітям, що є світ з рухливими іграми, сміхом, радістю, спілкуванням із друзями наживо, а не лише в інтернеті».
Ольга поділилася своєю ідеєю – створити освітній простір для дітей із міста у селі – із директоркою сільської школи. Так знайшлося приміщення.
Вирішили, що у школі під час канікул можна приймати дітей з міста, організувати для них програму, поселити їх, харчувати.
Далі поспілкувалися із представниками управління освіти, щоб розуміти, як вирішити формальний бік питання, де можна залучити кошти.
«Нам порадили шукати грантові програми. Але подібного досвіду ми не мали, тож вирішили спершу звернутися до самих батьків», – пригадує Ольга.
Жінка продумала, які види активності можна показати дітям, якими іграми їх зацікавити, які психологічні тренінги вона могла б провести, кого із фахівців, майстрів можна залучити, щоб показати дітям нові види діяльності.
Обговорювала з колегами та рідними різні деталі: від того, як переобладнати шкільні кабінети під спальні, ігрові кімнати, як їх стилізувати, до того, чим годувати дітей, де брати якісні продукти, як їх готувати, за що їх купити.
Багато радилася із самими батьками. Вони й допомогли знайти ресурси, щоб проєкт стартував. Тож зараз освітній простір функціонує коштом батьків учасників.
«Одного разу в інстаграмі натрапила на семінар, який проводила Наталія Холоденко. Спікерка говорила про те, як розвиватися у своїй сфері, як масштабуватися у професії будучи там, де ти є».
Учасники отримали завдання подумати над ідеями, чим можна бути корисними у своїй галузі.
«Слухаючи семінар і пишучи в чат, сиділа і жувала булку, зовсім не думала, що треба буде свою ідею якось презентувати. Але пересилила свій страх, і розповіла Наталії Холоденко про те, що міським дітям організовую відпочинок у селі, показую їм, як тут живуть люди, чим займаються, як ведуть господарство, вирощують рослини на своїх городах. Буває, що міські діти не знають, звідки беруться продукти в супермаркеті, як печеться хліб, де ростуть овочі, з яких робимо салати. Моя ідея сподобалася. Спікерка дуже мене підтримала, сказавши, що вона охоче б відправила дітей до мене на відпочинок».
Це стало додатковим поштовхом для пані Ольги.
«Я часто буваю у місті. Але зараз, приїжджаючи, розумію, що моя родзинка – село, там я можу розвивати щось унікальне, можу виділятися серед інших, а місто такої можливості не дає».
У чому родзинка освітнього простору «Back to ViLlaGe»
Ідея освітнього простору «Back to ViLlaGe» унікальна для України. Щось схоже відшукати складно.
Учасники проєкту на 12 днів змінюють звичний ритм життя. Діти з міста приїздять до села, щоб відпочити на природі, більше часу спілкуватися зі своїми однолітками, а не сидіти в гаджетах, грати рухливі ігри, спостерігати за тим, звідки беруться та, як ростуть продукти, які ми їмо, – свіжі овочі, фрукти, – звідки беруться молоко та сметана, як випікають хліб.
Крім того, діти відвідують творчі майстер-класи, під час яких власноруч майструють екоторби, плетуть шарфи, роблять ляльки із качанів кукурудзи та вчаться давати собі лад, коли треба, без допомоги батьків, наприклад, випрати щось із одягу.
Діти не тільки вчаться взаємодіяти з іншими, більше спілкуються між собою, але й отримують корисні у побуті навички.
«Воєнні негаразди, відсутність електроенергії, опалення змусили нас згадати багато забутих навиків. Як готувати їжу чи гріти воду, використовуючи газові балони чи горілки, комусь навіть доводилося розводити багаття. Тому жодні навички у побуті не зайві. Діти пізнають реальне життя і вчаться цінувати працю. До того ж я переконана, що дитина має вміти дбати про себе в будь-яких умовах. Дитина має розуміти, що ніхто їй нічого не зобов’язаний, саме тоді вона здобуває внутрішню впевненість на фоні якої формується самоповага», – розповідає Ольга.
Батьки учасників усвідомлюють значення такого досвіду. Діти у просторі отримують цінні навички, які цілком можуть знадобитися у повсякденні. Тому батьки фінансово підтримують проєкт, адже додаткових спонсорів зараз немає.
Як відгукуються про простір батьки учасників
«Моя донька у «Back to ViLlaGe» поїхала вперше, коли їй було 8. Це був її перший досвід такого відпочинку. Для мене основним критерієм вибору був психологічний комфорт дитини. Сама маю гіркий дитячий досвід перебування у таборі, де педагоги закривали очі на булінг і були максимально незацікавлені у дітях», – поділилася Ірина Дубенська, чия донька уже не вперше має фермерський відпочинок.
«Познайомившись з Олею, я спокійно довірила їй свою дитину, хоча дочка тоді була молодшою від інших дітей у таборі. Відтоді вона вже 7 разів їздила в «Back to ViLlaGe» за 2 роки. Ми, батьки, чекали щодня фотозвіти і ледь не з попкорном дивилися, що ж сьогодні робили наші дітки. Вони збирали малину, доїли корову, їздили на тракторі, садили мікрогрін, навіть картоплю копали. Пекли булочки, робили сир, шили шопери, в’язали снуди з плюшевих ниток. Навіть маринували огірки з помідорами. Дитина була максимально на свіжому повітрі, без гаджетів, з друзями. Я потім день її відмивала, – сміючись згадує пані Ірина, - але це того вартує. Цьогоріч доня теж збирається в простір наприкінці липня».
Дочка Марини Павлюченко минулого літа провела у просторі всі зміни, бо зі слів мами «дуже просилася».
«Минулого літа дочка відпочивала вперше і провела у «Back to ViLlaGe» всі зміни, бо дуже сподобалося. Після першої частини попросила залишити її ще. Була уже учасницею зимового та весняного сезону. Цього літа також уже записалися на дві зміни й чекаємо початку проєкту», – розповідає пані Марина.
У селі діти у тісному контакті із природою
У освітньому просторі діти перебувають у тісному контакті із природою. На території сільської школи, де перебувають учасники, живуть маленькі тварини: поросята, кроленята, качата, курчата. Діти усе літо мають змогу бавитися з ними, вивчати процеси їхньої життєдіяльності, доглядати, спостерігати за народженням малечі.
«Перед початком літнього проєкту спаровую кролиху. Діти дивляться, як народжуються маленькі кроленята. Я розповідаю, як доглядати за кролицею та її малечею. Також вчу доглядати за маленькими каченятами, курчатами. Розповідаю, як їх годувати, як слідувати, щоб росли здоровими», – розповідає засновниця простору.
Діти багато часу проводять на свіжому повітрі, рухаються.
«Ми йдемо у поле, дивитися, як росте пшениця, як вона колоситься, дозріває. Робимо із дітьми пшеничну жувачку, якщо колоски готові. Також вони можуть побачити, як пшеницю обмолочують, як збирають та сушать зерно, солому. У місті вони цього точно не дізнаються».
Коли згодом під час екскурсії чи майстер-класу дітям показують, як замішують тісто на хліб чи булки, вони вже знають, звідки взялася мука.
«Під час першого проєкту зауважила, що діти думають, ніби молоко чи сметана з’являються відразу в магазині. Тому показую їм корів, як їх випасають та доять. Діти просять спробувати це самостійно».
Перед стартом літнього сезону проєкту засновниця пройшла додаткове навчання із німецькими тренерами з педагогіки травми, роботою із досвідом, який лишає війна.
«Я отримала нові знання, інструменти та матеріали для своєї роботи. Тому у літньому сезоні буде більше психологічних занять та ігор. Організатори навчання дали мені нові матеріали, які можу використовувати з дітьми, після того, як розповіла про свій освітній простір. Це дуже суттєва підтримка та мотивація».
Тож у оновленій програмі організаторка додала більше занять для корекції тривожності, протидії негативним впливам війни.
У просторі залучено багато молоді
За один заїзд у просторі приймають до 25 дітей віком 9-13 років. Хоча, якщо батьки хочуть та є можливість, роблять винятки й для менших дітей.
У просторі із ними працює 5 осіб, це сама засновниця та її помічники, переважно молоді люди віком 18-19 років.
«Я спеціально залучаю молодь, бо їм легше знайти із дітьми спільну мову. Їх сприймають як друзів, діляться своїми секретами, тоді як мене сприймають, як вчительку, когось старшого».
Працівники перебувають із дітьми цілодобово, ночують із ними.
«До речі, місце ночівлі, загалом розташування простору цікаве, тому що це – звичайна сільська школа, приміщення якої ми спеціально готуємо до проєкту. Перетворюємо кабінети на спальні, які прикрашаємо покривалами у етностилі, вишиванками. А сплять діти на запашних ліжках, які наповнені сіном. До речі, його косимо та сушимо самі. Для того маємо цілий шкільний стадіон. Це своєрідна родзинка. Бо де ще діти з міста можуть поспати на сіні?!»
Останній час пані Ользі допомагає у проєкті її 13-річний син – Тимофій.
«Син уже допомагав на кухні, привозив потрібні мені речі. Приємно, що він цікавиться тим, що роблю», – посміхаючись, додає жінка.
У освітньому просторі чимало розвивальних занять, екскурсій на різні виробництва, де діти можуть побачити, як виготовляють продукти, які вони звикли з батьками купувати у магазинах.
«У попередніх заїздах ми відвідували сироварню, хлібопекарню. Зараз більше запрошуємо гостей до нас, організовуємо різні майстер-класи, під час яких діти виготовляють речі, які потім забирають зі собою додому – в’яжуть шарфи із ниток пуфі, вирощують мікрогрін, ліплять сирні кульки».
«Одного дня про телефони майже не згадують»
Перед початком програми із дітьми погоджують правила перебування у просторі, серед яких відмова від гаджета. Якщо спочатку це видається складним завданням, то вже за кілька днів про телефони просто забувають.
«Одного дня телефони лежать розряджені, ніхто не турбується про монетки в іграх, про бази з Minecraft, про бої в Stalker, віртуальні коти лишаються брудними та непогодованими. І це так прекрасно, бо діти спілкуються між собою, граються із тваринами, насолоджуються природою», – розповідає пані Ольга.
За кілька сезонів до освітнього простору приїздили діти із різних міст України: Рівне, Острог, Житомир, Тернопіль, Полтава, Одеса, Київ та інші.
«Я щиро хочу, щоб цей проєкт розвивався, щоб діти взаємодіяли між собою, більше часу проводили на природі. Мрію, щоб простір був не просто сезонним. Щоб у нашому селі на базі школи створити центр, який би функціонував увесь рік. Щоб діти тут могли відпочивати, розвиватися. Можливо, навіть приймати тут дітей, які повертатимуться в Україну з-за кордону та потребуватимуть певної адаптації», – міркує Ольга.
Ольга Клочко хоче свій проєкт розвивати, вивчати грантову сферу, щоб у майбутньому він був уже не лише сезонним і функціонував не виключно коштом батьків. Жінка відкрита до співпраці та шукає партнерів.
Засновниця проєкту вважає, що сільське дозвілля для дітей із міста – це непоганий приклад активного рухливого відпочинку, який можна втілювати у різних куточках країни. Адже у багатьох селах є школи, сільські клуби, де можуть перебувати діти.
Простір «Back to ViLlaGe» вчить бути собою, поважати інших, цінувати працю, любити себе.
В звичайному українському селі дітей навчають цінувати кожен день життя та помічати красу в тому, що навколо.
«Тут немає нічого зайвого. Лише діти та спілкування. Це місце сприяє не лише гармонійному розвитку, воно вчить допомагати та співпереживати. Приїздіть та переконайтеся у цьому», – говорить засновниця проєкту Ольга Клочко.
У матеріалі використані ілюстрації організаторки освітнього простору.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
