«Домашка» не обов'язкова, а уроки можна вибирати: досвід луцького школяра в Канаді
-
-
>
-
>
-
>
7747
Лучанин Захар Максимчук навчався у Канаді впродовж чотирьох місяців. Його здивувало те, що урок у школі триває одну годину і двадцять хвилин, навчальні предмети можна вибрати самому, а домашні завдання задають не часто.
Цікаво і те, що на канадських уроках не ставлять оцінок за класну роботу, а застосовують щотижневе тестування. А ще дітей розділяють на невеликі групки, аби легше освоїти матеріал і виконувати завдання, які дають вчителі.
Про те, чи можливо перейняти канадський досвід для українських школярів і при чому тут «Нова українська школа» читайте у матеріалі журналістки Район. in.ua.
***
Відкосити не вийде – на урок з температурою
Захару Максимчуку 15 років. Канада – не перша країна, у якій йому довелося побувати. Але для нього вона стала особливою. Коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, він поїхав туди навчатися у місцевій школі – з грудня 2022 року до квітня 2023 року.
«Ідея навчатися в Канаді виникла у моїх батьків, коли розпочалася війна. Підтримали й родичі, які там проживають. Таким чином вирішили подбати про мою безпеку, і я мав нагоду отримати цікавий досвід навчання в іншій країні. На момент цієї ідеї я навчався у 8 класі, а на момент переїзду перейшов уже в 9 клас», – каже хлопець.
Захар розповідає, що в Канаді система освіти не така, як в Україні, вікові категорії учнів розподілені на школи: elementary (1-4 класи), middle (5-8 класи), high school (9-12 класи, у деяких випадках до 13 класу). Дев’ятий клас уже вважається старшою школою.
«Навчався у католицькій безоплатній (державній) школі у містечку Ніагара-Фоллс, провінція Онтаріо. Школа, у якій навчався впродовж чотирьох місяців, має назву «Сент Майклз», – згадує хлопець.
Рівень володіння англійською мовою у нього був більш ніж достатнім для того, аби влитися в колектив однолітків у навчальному просторі. Хлопець усміхається, як згадує, що йому навіть доводилося зазначати, що він з України, бо його не відрізняли від канадців.
Цікавим фактом є те, що навчання у приватних і державних школах практично не відрізняється. Єдиною відмінністю є те, що державні мають релігійне спрямування.
У Канаді з особливою уважністю ставляться до відвідування учнями навчальних занять. На класи можна приходити навіть з температурою, якщо вона не досягає 38 градусів.
«У канадських школах, якщо в учня температура нижча ніж 37,5 градусів, то він іде на навчання. Відвідування дуже обов’язкове», – розповідає Захар.
Він додає, що у більшості канадців є дверні відеокамери у будинках. Усе, що відбувається перед дверима, є на записі. У школи також є своя соцмережа, у якій повідомляють про можливі зміни у розкладі уроків. Так що «відкосити» так просто не вийде, адже час, проведений у школі, можна відслідкувати.
«У перший день у школі до мене всі були дуже привітні, вчителі були обережними, навіть ставилися до мене з ніжністю, я б сказав, як до одного зі своїх. Мені було дуже приємно це відчувати», – ділиться хлопець.
«Лайтове» середовище і вибір класів
Уроки у Канаді мають назву «класи». Упродовж дня їх потрібно відвідати чотири, на відміну від того, що в Україні для учня 9 класу може бути 7-8 занять. Клас триває одну годину і двадцять хвилин.
«Між другим і третім класом перерва – 45 хвилин для того, аби піти поїсти, вийти прогулятися. Між іншими заняттями перерва п’ять хвилин. Цього вистачає, адже не потрібно перечитувати домашнє завдання, наприклад», – з легкістю згадує Захар.
Канадці дуже відкриті до спілкування, вміють створити «лайтове» середовище. Хлопцеві сподобалося, що завжди можна звернутися до вчителя, або своєрідного центру підтримки учнів. Усі умови створені для того, аби «підлаштуватися під учня» в плані комунікації.
На початку навчального року або семестру школою видається перелік з мінімум двох обовʼязкових предметів (наприклад, математика, хімія, релігія), відповідно – двох необовʼязкових (трудове, фізична культура, театральне, бізнес). Може бути три обовʼязкових і один необовʼязковій, чи чотири обовʼязкових.
«На початках мені дали чотири не обов'язкових класи, оскільки у мене був адаптаційний період. Під час нього учневі дають можливість вжитися в новому соціумі. Я обрав театральний, художній, бізнес і трудове навчання. Ці чотири класи є не обов’язковими у шкільній програмі, але вони дуже соціалізують», – розповідає Захар.
Навчання в канадській школі більше прикладне та практичне. Наприклад, на одному з уроків математики навчали, як правильно розподіляти кошти, які ти заробляєш: скільки відсотків від заробітку варто заощаджувати, а скільки витрачати на інші потреби. Захар зауважує, що на кожному з предметів отримував знання, які міг потім використати в практичному житті.
До дошки не викликають, а «домашка» необов’язкова
Класи в Канаді розподілені на окремі групи учнів. На кожному класі вони відрізняються. До прикладу, на фізкультурі може бути одна група, а на математиці уже інша. Хлопця це доволі збентежило у перші дні, але загалом досвід був дуже цікавим. Він мав змогу спілкуватися з різними дітьми. Кількість дітей у групі залежить від класу, зазвичай це від 15 до 30 учнів.
«На початку другого семестру для мене дали «серйозніші» класи. Чотири обов’язкових – математику, географію, хімію та англійську мову, яка вивчається в комплексі з літературою. Хімія, до прикладу, розбивається на фізику лише в 11 класі. У школі був дуже зручний розклад. Заняття розпочинаються о 8:05, а закінчувалося о 14:15. Тобто я мав ще половину вільного дня», – каже хлопець.
Канадський урок відбувається у формі дискусії. Вчитель може ставити різносторонні запитання, які мотивують, аби на них відповісти. Наголошують і на тому, що робити помилки це нормально, а головне – просто це запам’ятати, щоб більше не повторювати.
Розподілення на невеликі групи, за словами хлопця, має дуже позитивний ефект, адже сприяє соціалізації. Учнів навчають працювати з іншими людьми. Під час процесу розв’язування, наприклад, математичних завдань вони комунікують, знаходять спільне рішення, пропонують варіанти, відчувається підтримка.
«До речі, оцінок за класну роботу не було. Усіх оцінювали за проходженням тестів, які ми складали щотижня. Оцінки там не такі, як в американських фільмах – ABCD – або як у нас бальна система. Написавши тест, учень може отримати від 1 до 32 балів і від 1 до 17 балів. Оцінка визначається у відсотковому співвідношенні (середнє) за сумою усіх написаних учнем тестів. Прохідний відсоток – 50», – каже хлопець.
До дошки на класах не викликають, усі учні сидять на місцях. Можна навіть не вставати, як заходить вчитель, або якщо потрібно поставити питання.
Домашнє завдання також не є обов’язковим, його задають лиш інколи. Зошитів з предметів у канадців немає. Завдання дають на листку паперу (notes) і там же їх розв’язують. Тоді звіряють відповіді на іншій стороні паперу. Вчителі застерігають, аби учні не списувати, бо це потім буде видно на тесті.
«Якщо домашнє завдання все ж задали, а ти його не виконав, то низької оцінки не ставлять, а просто кажуть, що варто було б постаратися і повчитися для хорошого результату. Тих знань, які я отримував під час шкільних занять, повністю вистачає для того, аби скласти тест. На математиці дозволяють користуватися калькуляторами. Ними можна користуватись тільки як окремим ґаджетом. Мобільними телефонами користуватись під час виконання завдань категорично заборонено», – розповідає школяр.
Оскільки у вчителя є одна година і 20 хвилин, аби пояснити тему, то учні можуть її краще сприйняти, запитати, що незрозуміло, або уточнити. Упродовж цього часу не ставало нудно. Вчителі дозволяють користуватися телефонами, наприклад, якщо учень виконав своє задання, то спокійно може дістати телефон і щось там подивитися. Якщо вчитель запитує, то просто можна показати виконану роботу. Головне – результат, якщо дитина все виконала, то немає сенсу давати їй робити більше.
Як канадці створюють особливу атмосферу
Оцінки – це відповідальність учнів, а відповідальність вчителя зробити все, щоб вони були найкращими. Таким чином між учнем і вчителем створюється особлива атмосфера.
«Відчуття, щоб клас скоріше закінчився не було. Вчителі класно подають інформацію і час пролітає дуже швидко. Не було моменту, щоб я дивився на годинник і думав, щоб скоріше б вже кінець. Звісно, хотілося піти додому, але заняття не спричиняли негативу. Викладач географії завжди нам казав: ваші результати тесту не вплинуть на мою заробітну плату, я просто хочу, щоб ви отримали кращі оцінки», – розповідає Захар.
Школа пропонує і позашкільні активності. Має свою спортивну команду, гуртки, клуби. Якщо є бажання, то є чим зайнятися. Найголовніше – дитина сама вибирає, що вона хоче робити.
Цікавий факт: вчителі можуть писати записки, якщо учень запізнився. На невеличкому шматку паперу написано, що цей учень був у такого то вчителя і вийшов з його кабінету о такій то годині.
«Коли ти запізнюєшся на наступний урок, то демонструєш ці записи. І це уже поважна причина. Якщо ж це банальний прогул, то будуть наслідки: про це повідомляють батьків (опікунів), учня викликають до директора», – згадує Захар.
Учителі завжди дуже доброзичливі, у гарному настрої, помітно, що насолоджуються своєю роботою. Коли дізнались, що Захар повертається в Україну, дуже щемко з ними прощались, фотографувались на згадку, а вчитель з англійської мови та літератури взагалі був розчарований від’їздом та сказав, що вважав Захар одним з найсильніших учнів у класі.
Про позашкільну активність хлопець розповідає, що у канадців така культура, що якщо люди кудись ідуть, то до когось в гості, або в кінотеатр. Біля школи знаходиться маленьке кільце закладів, де були магазини, кафе. Після уроків учні з його класів ніде не збиралися, спілкувалися у різних месенджерах, соцмережах поза межами шкільного простору.
Попри те, що Захарові дуже сподобалось навчатися в Канаді, він все ж таки вирішив повернутися додому, в Україну.
«Я повернувся, аби тут закінчити 9 клас і отримати свідоцтво про загальну середню освіту. Наразі я поки ще не визначився, де буду вчитися. Є декілька напрямів, які хотілося б спробувати. Завжди радий повернутися додому. Зараз маю досвід навчання в іншій країні, маю з чим порівнювати, це цікаво», – підсумовує хлопець.
Захар мріє, аби в українських ліцеях була можливість зменшити кількість уроків, адже 7-8 уроків важко сприйняти. А також, щоб дітям давали більше вибору у тому, що вони хочуть вивчати.
Звісно, у зв’язку з війною, навчальний процес в Україні перенесений у змішаний формат, більшість тем учням доводилося опрацьовувати самостійно. Це дуже вплинуло на систему взаємодії учень-вчитель, адже зник вплив вчителя, що позначилося і на роботі учня.
Чи можливо дати більше вибору українським школярам?
Маючи досвід навчання Захара у канадській старшій школі, дуже цікаво дізнатися, а чи може українська система освіти запропонувати старшокласникам мати більше шансів стати самостійними, зменшити кількість навчальних предметів.
Про те, що зміни в українській старшій школі потрібні, каже Сергій Горбачов, перший освітній омбудсмен України, член Колегії у Міністерстві освіти і науки України.
Він вважає, що в Україні потрібно переглянути кількість шкільних предметів, які пропонують опанувати здобувачам освіти на рівні стандартів та навчальної програми.
«На мою думку, в українській старшій школі профілізація, тобто вибір молодою людиною, чим їй займатися, що вивчати - це вже її вибір. В української системи освіти є серйозна проблема з тим, що вона зберігає в собі багато рис радянської, багато предметів розпорошені», – каже освітній омбудсмен.
Він пояснює, що шкільний предмет – це лише частинка знань зі штучно виокремленого із загальної картини світу. І те, як ми впорядкуємо розподіл великого масиву інформації про навколишній світ, цілісну його картину, об’єднується у шкільну програму. А те, що ми бачимо в Україні та в інших освітніх системах – це різні підходи до розподілу інформації, до її обсягу.
«Канадська система освіти дає можливість обирати молодій людині, чим їй займатися, вже на доволі усвідомленому рівні особистого розвитку. Українська система освіти, на жаль, такого вибору поки що не дає. І оце є наслідком радянської системи, коли хтось на горі визначав, як треба дитині навчатися, а учень мав слухняно виконувати те, що запропонували. Оце принципова відмінність. Дуже мало можливостей для молодої людини самостійно обрати свій шлях. Реформа освіти й створення до 1 вересня 2027 року старшої профільної школи мають це змінити», – зазначає Сергій Горбачов.
Освітянин додає, що, на його думку, має бути три обов'язкових навчальних інтегрованих курси : мовна галузь (рідна й іноземна мова, українська література), гуманітарна галузь (історія України, Всесвітня історія, суспільні науки), точні науки (математика).
«А далі хай молода людина обирає сама. Кількість курсів за вибором має бути чимала, але не визначена, бо неможливо осягнути надто великий масив інформації», – каже освітянин.
Також він позитивно ставиться до об’єднання уроків у пари, хоча б для старшої школи. Завдяки цьому школярі мали б більше часу на опрацювання матеріалу і краще його засвоєння. Проте вважає, що домашнє завдання і самостійна робота має бути обов’язковою у старшому шкільному віці, бо без самоорганізації навчання неможливе.
«В Україні жоден урок не розпочинається вчасно. Із 45 хвилин, 4-10 хвилин традиційно займають організаційні моменти. Якби цей час був розподілений на 90 хвилин (пару), то це займало б меншу пропорційну частину і ми мали б більше ефективного часу, – пояснює Горбачов.
Він додає, що в Україні є практика об’єднання уроків у пари. Але проблема у великій кількості предметів, які просто неможливо скомпонувати, а тим більше скласти розклад. Тому краще робити більш укрупнені блоки.
Для того, аби реформувати освітній процес, в Україні розробили концепцію Нової української школи (НУШ). Її мета - створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосовувати їх у повсякденному житті.
«Концепція Нової української школи, яка зараз запроваджена на рівні початкової освіти, полягає в тому, що ми пропонуємо і намагаємося якнайменше тиснути на дитину, але допомагати їй. Це суттєва відмінність від радянської системи. Дитина прийшла до школи (маю на увазі традиційну модель), їй одразу кажуть: не крутися, сиди тихо, склади ручки…Тобто будь-якими способами вбивається самостійність і здатність людини ухвалювати власні рішення. Нова українська школа пропонує змінити цей підхід, і ці зміни я вже бачу», – підсумовує Сергій Горбачов.
