Збори на фонд класу теж є: українки про польську освіту

За різними офіційними даними чимало українських дітей, які прибули до Польщі через війну в Україні, не відвідують місцеві школи. Ба більше, протягом останніх місяців спостерігається тенденція до відтоку біженців із закладів освіти, а особливо – середньої школи. Чимало учнів, які все ж навчаються у польських школах, паралельно продовжують здобувати освіту в українських – дистанційно. 

Двоє українок, які через повномасштабну війну з росією змушені були поїхати з України до Польщі, розповіли журналістам видання Район.Освіта про особливості тамтешньої освіти.

Місць у державних дитсадках бракує не лише для українців, а й поляків

До Польщі Тетяна Бакоцька з двома дітьми переїхала на початку повномасштабної війни в Україні. Чоловік Руслан пішов боронити країну та, на жаль, загинув на Херсонщині.

Нині жінка мешкає в місті Ольштин. Син Михайло вчиться у сьомому класі місцевої школи. Донька, дворічна Мирослава, ходить до приватного садочка, оскільки в державному місць бракує не лише для українських, а й польських дітей. Дівчинка відвідує ясельну групу – жлобек.

«Записатися в садочок можна раз у рік – у березні. Подати заяву, що просиш надати місце для дитини. Також потрібно моніторити постійно, чи там раптом не звільнилося місце – якщо хтось із дітей вибув, тоді можна спробувати влаштувати свою малечі. Торік я цього зробити не змогла. Якщо дитину таки взяли до садочка, потрібно заплатити 500 злотих першого внеску – у всіх садочках ця ціна приблизно однакова, на 100 злотих купити речі зі списку: серветки, паперові рушники, пелюшки… 1800 злотих заплатити одразу за місяць перебування дитини й до 10 числа кожного місяця потрібно вже платити за наступний місяць», – розповідає Тетяна.

До кінця жовтня, умовно, батьки мають оплатити дошкільний заклад за грудень. Якщо ж дитина з певних причин не відвідуватиме садок у грудні, адміністрацію закладу варто попередити про це до того, як здійснити оплату. В іншому випадку – заплатити 1500 злотих.

«Якщо я оплатила місяць перебування дитини в жлобку, але вона з якихось причин не відвідувала заклад – назад гроші не повертають. Тобто ми платимо за місце, а не відвідування. Була ситуація, що після двох днів у садочку Міра захворіла, два тижні лікувалися, потім знов пішла два дні й захворіла на кілька тижнів. Попри те, що відвідували садок чотири дні, заплатила я 1800 злотих», – продовжує жінка.

Дитина відвідує жлобек з 9 до 16 години. Малюків годують тричі на день та кладуть на денний сон. Однак якщо до шостої години ранку не повідомиш вихователя про те, що дитини не буде в закладі, за харчування все ж доведеться заплатити 30 злотих – стільки коштують сніданок, обід та вечеря.

«Якщо узагальнити, то різниці між українськими яселками та польським жлобком я не бачу. В Україні я старшого сина водила у звичайний державний садочок, а тут – в приватний. Жодних пільг чи допомоги в цьому плані для українських біженців немає, умови такі ж як і в поляків. Мені, як одинокій мамі, доводиться працювати, аби мати змогу оплатити дитсадок», – узагальнює Тетяна Бакоцька.

Що стосується шкіл, то, розповідає Тетяна Бакоцька, в Ольштині також не у всіх школах є вільні місця. Жінці поталанило й вона змогла одразу влаштувати сина на місцеве навчання.

«Міша ходить до польської школи з квітня 2022 року. Ні за що тут платити не потрібно. Єдине, що треба здавати час від часу на книжки, спеціальні зошити, те, що їм треба для занять, проте це не дорого – в межах 20 злотих. Харчування в школі коштує 100 злотих на місяць – 5,5 злотих за обід», – каже українка.

Жінка розповідає, син цілком задоволений шкільною їжею. На обід дітям дають супи, каші, молоко, бувають фрукти та солодощі. Порції – великі. Дитина наїдається.

Також українські діти мають змогу безплатно відвідувати різні спортивні секції: футбол, теквондо, фехтування. Для польських дітей такі заняття вартують 200 злотих щомісяця.

«Ніхто не «цькує» за пропущені збори в фонди»

Іванна приїхала з родиною до Польщі в березні 2022 року. Нині вони мешкають у невеличкому гірському містечку Шклярська Поремба на кордоні з Чехією. Разом із чоловіком жінка виховує п'ятьох дітей 12, 11, 7, 4 й 1 рік. Наразі  вони ходять до сьомого, п'ятого і першого класу. Одна донечка відвідує садочок. То є державна школа.

У місті, де мешкає Іванна – багато українців. Відповідно чимало українських дітлахів відвідують тамтешні школи.

«Коли ми лише приїхали, мої хлопці пішли до місцевої школи в третій та п'ятий клас. Там сформували два підготовчі відділи: для учнів 1-3 і 4-6 класів, де діти в основному вивчали польську мову, а також інші предмети. Уроки проводили польські вчителі, на яких був присутній перекладач. У цих відділах мої діти були три місяці – з квітня по червень. З вересня нового навчального року їх вже взяли до звичайних польських класів. Підготовчі відділи залишились, більшість українських діток були саме у відділах», – розповідає жінка.

Українка розповідає, що в польських класах навчання було лише польською мовою. Хоча вчителі зважають на те, що в класі навчаються діти з України і їм складніше засвоювати матеріал, якихось особливих «потураннь» для них немає. Оцінюють за тими ж критеріями, що й польських учнів.

Українських дітей додатково вчать польської мови

Для українських учнів які, які навчаються в польських класах, щодня відбуваються компенсаційні заняття з польської мови.

«Ці заняття відбуваються на нульовій лекції й розпочинаються о сьомій годині ранку. Дітям трохи тяжко вставати зранку, але результат навчання очевидний. Вони вже чудово розуміють, розмовляють, читають і пишуть польською. Минулий рік хлопці закінчили на відмінно», – каже Іванна.

За словами жінки, учні у польських школах їздять у мандрівки, ходять на прогулянки, в театри чи кіно. Значну частину витрат на ці розваги покриває школа, проте частину вартості доводиться платити й батькам.

У польських школах також є збори на фонд класу – як і в українських. Втім, зауважує Іванна, ніхто не «цькуватиме» людину за те, що вона з певних причин не здала туди грошей. Щомісяця батьки поміж собою збирають дуже незначну, як для середньостатистичної польської сім'ї суму і ці гроші витрачають на ті потреби дітей, які не покриває школа: поїздки, походи на морозиво чи піцу, подарунки дітям в кінці навчального року...

«Як і в Україні, в Польщі відзначають День вчителя. Проте, на відміну від українських шкіл, тут дарують вчителям дійсно символічні подарунки: квіти, цукерки, фрукти...», – продовжує українка.

Школа, де навчаються діти Іванни, не нова, проте в досить гарному стані. Добре забезпечена технічно. Батьки не роблять своїми силами ремонт, не збирають гроші на ноутбуки, ксероксний папір чи смітникові пакети. Держава забезпечує дітей підручниками та друкованими зошитами.

«Підручники, до речі, не схожі на наші, українські. Вони як журнали: кольорові та на глянцевому папері», – зауважує моя співрозмовниця.

Харчування в школі платне. Можна також спробувати зробити фінансування обідів від MOPS (установа на кшталт українського соцзахисту), але на практиці Іванні зробити це не вдалося.

Щодо дитячого садка, то при школі є одна група, яку відвідують здебільшого шестирічні діти. Втім, потрапити туди можуть й молодші, якщо їхні старші брати чи сестри вчаться в цій школі. Сам садок – безплатний, платне лише харчування в ньому.

«У школі, як і поза школою є гуртки. Важливе місце посідає спорт – як звичний, так і розумовий. Проводять багато різних змагань, діти здобувають для себе і для школи медалі та кубки. Загалом моїм дітям подобається навчання в Польщі, але попри це вони дуже сумують за Україною та українськими друзями», – завершує Іванна.